Офіційний сайт Олевської міської ради

Alternative content

Get Adobe Flash player

ВИБОРЧА КОМІСІЯ

___________________________

Баннер

Привітання

Пошук на сайті


ДЛЯ ТУРИСТІВ

МІСТА-ПОБРАТИМИ

Про Олевськ пишуть

 

Olevsk Sity

Календар

2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Випадкове фото

Лічильники

 

 

 

Головна Новини Олевська міська рада Вулиця імені
Вулиця імені
Автор: Content manager   

 

Олена ТелігаТеліга Олена Іванівна

 

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгенова або Шовгеніва; 8 (21) липня 1906ІльїнськеМосковська губернія,Російська імперія — 22 лютого 1942КиївРайхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині.

Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

До вибуху Другої світової війни Олена Теліга проживала у Галичині (зокрема, у 1936 році — в Заліщиках[1]) та Польщі (ще з 1929 року, коли у Варшаві померла її мати). Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськимирухами у Європі:

«Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. «Сила через радість» — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»[2]

Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).

Повернення до Києва

22 жовтня 1941 р. автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до Києва, зокрема, проїжджала поблизу КПІ. У місті організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з міста Києва вона напише:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

Зі слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван РогачОрест і Анна ЧемеринськіІван Кошик,Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила:«Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

Теліга Олена.jpg 

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії