Alternative content

24 травня  приблизно о другій годині по полудні ми стартували з Олевська. Старт трошки затримався через непередбачувані обставини. Поки учасники  походу прощались із  проводжаючими  та перевіряли спорядження,

  школярі та дітлахи відшвартували човни від берега і почали з криками та гиканнями гайсати собі по Уборті не дуже звертаючи увагу на те, відправка експедиції затримується. Потроху на березі почало зростати нервування: частина нервувала, що діти перевернуться і потонуть, частина через те, що довгі проводи – довгі сльози. Після підвищення рівня звуку прохання «Негайно поверніться до берега» до звуку корабельної сирени та примусового  відбуксирування байдаркою – два підступно захоплених човни-довбанки  з дітлахами нарешті підійшли до стартового місця.

Пішли.

Середня швидкість човна з дерева з двома чи з одним  чоловіком на борту за результатами вимірювання навігатором  протягом всього маршруту становила від 3 до 5 км на годину за течією. Швидкість течії (за високу воду треба дякувати керівництву греблі в Лопатичах та Ю.В.Халімончуку, який ішов з нами) приблизно 2 км. Якщо не гребти – течія  сильно обганяє човен і ви ледь-ледь рухаєтесь. Як не крути треба працювати веслами.

Однодеревки  за швидкістю і маневреністю дещо поступаються байдарці типу «Таймень»: осадка більша, корпус не такий обтічний та і вага 40 проти 220 та приблизно 150 кг. Проте за швидкістю різниця не  «в» стільки разів, а швидше  «на» стільки. А з іншого боку під час проходу через затоплені дерева, каміння, греблі, перекати та пороги – на довбанці ви можете бути впевнені за свою безпеку та надійність човна. Пробоїну отримати практично неможливо.

Перший день проходу, порог біля Хмелівки і перша травма. Ваня Зоценко під час переносу байдарки по берегу порізав ногу об розбиту пляшку. Купа кровищі – розпанахав вену. Бігом на веслах до табору і супроводжуючої машини – лікарня, бінт, шви.  Слава богу, відносно швидко дісталися лікарні і все відносно швидко заживе.

Дивна властивість наших співвітчизників перетворювати найбільш красиві місця в купу сміття. Що-що, а тяга до прекрасного страшна сила. Під час походу в декількох місцях довелось робити попередню «зачистку» місця табору.

Другий день маршруту – Сущани, чудове середньовічне городище з  дубами та бортями в кінці села, перекати і обід в «Шумі». Місцева назва порогів найбільш відповідає  їхній природі – шум. Їх чутно за кілометр і більше. На цьому чудовому місці, якась добра і винахідлива людина поставила столик прямо посеред річки де ми пообідали: посеред річки, посеред лісу і поруч із шумом.

Треба згадати, що одним із напрямків нашого проекту є дослідження кухні, яка могла бути використана під час походів в давньоруський час по річках та морю. До речі,  із цими подіями співвідноситься перший записаний рецепт (наголошую, не продукт споживання, а саме спосіб та особливості приготування продукту) в давньоруських літописах.  Рецепт «м`ясо від Святослава» ми не встигли відтворити зважаючи на обмеженість часу та ресурсів і скористались більш доступною технологією запропонованою нашими колегами з Польщі, які видали в цьому році книгу по історії слов`янської кухні. Павлу Лису та Ганні Лис велике спасибі за можливість ознайомитися та скористатися з їхніми наробками в напрямку дегітратованих продуктів. Рецепти вяленого м`яса достатньо розповсюджені в часи середньовіччя. Ми ж досліджували особливості його зберігання та споживання в умовах походу на воді. Цілком придатний для походу продукт. Особливо, якщо вам після денного переходу, на спеці пощастить із пивом!!!! В такому випадку розумієш - сенс в експериментальній археології таки є.

Про річку. Більш дикої та первинної річки в житті не бачив. Розумію, що вони є. Але ця…  Ця неповторна. Неповторна в кожній найменшій дрібничці. Кожен вигин річки не схожий на попередній. Тут є все  дубові тінисті ліси, білі береги іх стрімкими соснами, широкі луки. Обривисті скелі та кам`яні глиби на березі змінюються чудовими пляжами з крупного білого та чорного піску чи гальки.  В  глинистих берегах під лісом можна побачити боброві нори такого розміру,  в які спокійно може пролізти доросла людина. Вони тут взагалі, на Олевській землі, розпоясалися – валять дерева, навіть дуби завтовшки в декілька обхватів, щоб загатити річку. А їхня малеча наробила на берегах безліч «ковзанок», щоб сповзати з берега прямо до річки.

Окреме враження отримав від серії перекатів піщаних із безліччю топлених морених дубів, які ще мабуть і монтів бачили. Враження, що час повернувся на тисячі років назад.  Людей, машин та інших ознак цивілізації не видно і не чутно. Проходити такі перешкоди одне задоволення на довбанці. Безпечно, тільки встигай маневрувати. В цілому монотонного маслання веслами не було за весь похід.

Похід закінчився на кордоні. Умова прикордонної служби: прохід тільки через КПП. По воді – зась. Немає порту – немає  пропуску по воді. Перетягти 220  кіло на руках екіпажу човна з двох чоловік  не дуже реально. Будемо скидати вагу довбанки до ваги байдарки – як воно і є на етнографічних аналогах, щоб екіпаж човна міг вільно пронести його через прикордонну та митну заставу.

Користуючись нагодою хотів би всім, хто допоміг у цьому поході подякувати. Це і студенти ЖДУ ім.Франка, ручки які починали цю важку працю, і їх колеги із Ніжина, чий човен прийняв участь у цьому поході. Дякую друзям за підримку. Всім велике спасибі. Місту Олевськ і його голові Повару А.В. і всій Олевській землі, яка опікувалась нами від першого до останнього моменту шляху, величезне спасибі. Без них не було б нічого із цього проекту. Сподіваюсь, що восени  з новим, більш легким човном, ми зможемо пройти весь маршрут.

Андрій Петраускас