Alternative content

ІДEЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ влади ось уже впродовж багатьох років є предметом зацікавленого й досить гострого обго­ворення на всіх рівнях. На «місцях» прагнуть до неї, у «верхах» не дуже поспішають випускати зі своїх рук важелі управління, а, отже, й чималі фінансові можливості.

Пригадується зібрання сільських голів у Червоноармійському районі за участю представників обласних служб, що відбулося кілька років тому. Умудрені досвідом керівники місцевих осеред­ків влади вже вкотре висловлювали нерозуміння: чому центральні органи мають диктувати, на які сільські потреби повинні витрачати гроші сільради й, допоки ходитимуть вони з простягнутою рукою, щоб хоч якось поповнити свої бюджети в інтересах розвитку громади? Приблизно такі ж думки не раз висловлювалися вже з позицій районного і обласного рівнів, на засіданнях Української асоціації районних та обласних рад, де наголошувалося, що без самостійності й матеріальної бази місцеве самоврядування так і залишиться, по суті, лише декларуванням.

ПЕРШІ НАСЛІДКИ

І ось центральна влада, нарешті, ніби зважилася послабити керівні віжки, при­йнявши зміни до Бюджетного й Податко­вого кодексів. Тепер уряд похваляється, мовляв, місцеві органи влади вже стали самостійними, одержавши додаткові повноваження й у майбутньому це при­зведе до зростання місцевих бюджетів у 2 — 3 рази. Зауважимо: ключове слово в цій фразі, — «у майбутньому». Але коли настане це, як співається, «прекрасное далеко», поки відповісти важко.

Тим часом експерти й економісти майже в один голос твердять, що в ре­зультаті цієї, так званої, децентралізації вийшло все з точністю до навпаки: міс­цевим бюджетам навіть урізали фінансу­вання. Так, відомий економіст Всеволод Степанюк переконує, що регіонам дали грошей навіть менше, ніж у минулоріч­ному бюджеті, а ось повноваження й справді збільшили. Скажімо, на місцеве утримання передали медичні й освітні заклади. То, як мовиться, гуляй, Вася (тобто регіон), радій самостійності й наданому праву самому керувати.

Але, гучно афішуючи оте збільшення кількості податків до місцевих бюджетів, чомусь скромно замовчують, який зиск від них матимуть на регіональному рівні. Тим часом, виявилося, що «центр» зазі­хнув на основне джерело наповнення місцевих бюджетів — податок з доходів фізичних осіб, забравши левову частку його до Держбюджету. Регіонам же ли­шився, по суті, мізер: областям — 15%, районам — узагалі нічого. Тож спробуй утримати на своїх «місцевих плечах» тепер соціальні програми.

ІЗ МІСЦЕВОЇ ДЗВІНИЦІ

Подивимося на ситуацію з позиції на­шої області. Як засвідчили нещодавно на засіданні колегії департаменту фінансів облдержадміністрації, торік 78% у складі доходів загального фонду загалом у об­ласті становили саме податки з доходів фізичних осіб, а місцеві бюджети одер­жали цього податку навіть на 10% біль­ше позаминулого року. А тепер більша частина цих коштів акумулюватиметься в Держбюджеті.

Щоб одержати хоча б залишений міні­мум, на місцях повинні подвоїти увагу, насамперед, до активізації роботи про­мислових підприємств. Адже основними платниками цього податку лишилися бюджетні установи та організації. Друге важливе завдання — добиватися лега­лізації доходів.

До своєї казни, як зазначають у «цен­трі», регіони тепер можуть залучати новий податок — на нерухомість. Але, як з’ясували експерти, на цьому вийде за­робити далеко не в кожному регіоні. До того ж, через те, щозміни в податковому законодавстві прописані не визначено, цей податок можна легко обминути. Тому, розуміючи це, регіони почали від­мовлятися від стягнення податку на так звану розкіш.

Зате подекуди на місцях люди по- своєму зрозуміли цей податок. Оскільки з усієї «розкоші» більшість селян мають лише різні неоковирні споруди й спорудочки — типу курників, кролятників, псевдогаражів, де можна тримати де­яку живність і реманент для виживання родин, то, налякані податком на неру­хомість, почали позбуватися цих «ши­карних маєтків». Як пише одне столичне видання, ніби на Житомирщині деякі сільські голови попередили мешканців, що описуватимуть все, що є у подвір'ї, бо доведеться платити за ті споруди податок. Переполоханим селянам ця новація оптимізму недодала. Чи справді запровадять податок на таку нерухо­мість, аби зміцнити сільський бюджет, вирішуватиметься на місцях.

НАДІЯ - НА ЗЕМЛЮ

Мають неабияку надію регіони на таке перспективне джерело наповнення бю­джетів місцевого самоврядування, як на­рощування бази оподаткування від плати за використання землі. До речі, в нашій області торік таке зростання в бюджеті становило 9,5%. Виграшним моментом у цій справі є те, що земля — нерухомий об’єкт оподаткування, вона не може пе­реміщуватися з регіону в регіон.

І тут вигулькує ось такий важливий резерв наповнення бюджетів, який з’явився, на жаль, через нехлюйство, неповороткість чи зловживання окремих керівників місцевих органів влади. Бо ж в області, як засвідчують перевірки, про­ведені органами прокуратури, є чимало земельних ділянок, на яких уже ведеться господарська діяльність, а з платою ко­ристувачі не поспішають. Наведемо для аргументації факти.

Установлено, наприклад, що ще в 2012 році Романівська райдержадміністрація уклала з приватним підприємством до­говори оренди, терміном на 10 років, земельних ділянок, які знаходяться за межами населених пунктів. Од­нак, починаючи з січня минулого року, орендар систематично не сплачував плату за користування значною площею землі. Прокуратура району, зрештою, пред’явила позов до господарського суду Житомирської області про розі­рвання 53 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 214 гектарів, вартістю понад 1,6 млн. грн., укладених райдержадміністрацією з приватним підприємством.

Надто хитрим, користуючись, до речі, безконтрольністю, виявилося й одне ТОВ у Ємільчинському районі. Порушу­ючи законодавство про містобудівну ді­яльність, воно протягом 2011 — 2014 ро­ків встигло спорудити в межах території Варварівської сільради автозаправний комплекс із готелем. Але договір пайової участі в розвиток інфраструктури села не уклало, через що місцевий бюджет утра­тив понад 2,1 млн. грн. Тож прокуратура області заявила позов до господарсько­го суду про стягнення з ТОВ цих коштів.

Ось і виходить, що місцеві органи вла­ди через нерозпорядливість збіднюють бюджети.

І ЧЕРЕЗ НЕАДЕКВАТНІ ВИДАТКИ

Давно відома істина, що бюджет буває міцним тоді, коли він не розбазарюється, а використовується з реальною користю. А факти засвідчують, що, як не прикро, далеко не завжди дотримуються цієї аксіоми.

Уже не перший рік ведеться мова про те, що, скажімо, мережа бюджетних установ неадекватно висока відносно наявних бюджетних ресурсів і спожива­чів відповідних послуг. Пробують ужити заходів для певної ліквідації цієї диспро­порції. Зокрема, торік було заплановано оптимізувати (закрити, тимчасово при­зупинити діяльність, реорганізувати) 96 бюджетних установ, а спромоглися провести оптимізацію лише в 44.

Як наголошують фінансисти, такі за­ходи — не самоціль, а вимушений крок, викликаний об’єктивними життєвими реаліями. Це робиться з огляду на: ско­рочення населення, якому надаються соціально-культурні, медичні та інші послуги, гарантовані державою, а також недоцільність утримувати заклади, котрі не виконують свого функціонального призначення. І ліквідація бюджетних установ лягає повністю на плечі місцевих органів влади, котрі мають ураховувати доцільність їх, розумно проводячи такі заходи.

ВИСНОВКИ

Перші, відверто кажучи, не дуже ре­зультативні кроки стосовно децентралі­зації влади спонукають окремих високих посадовців квапити й адміністративні процеси. Скажімо, за словами віце- прем’єра, міністра регіонального розви­тку, будівництва та житлово-комунально­го господарства України Геннадія Зубка, потрібно оперативно ухвалити, зокрема, закон про добровільне об'єднання гро­мад. Посадовець вважає, що для того, аби остаточно розподілити повноважен­ня між місцевими громадами і централь­ною владою в рамках реформи, слід внести зміни до більш ніж 100 законів.

Зважаючи на теперішню надто складну ситуацію в країні й необхідність ви­рішувати Верховній Раді інші нагальні проблеми, навряд чи так швидко дійдуть руки в народних депутатів до змін у ці численні закони. Отже, сподіватися на те, що децентралізація невдовзі дасть належні плоди й полегшення життя в регіонах, навряд чи можна.

Як твердять експерти, Україні, котра рветься до Європи, використовуючи не­популярні заходи типу «шокової терапії», у питаннях децентралізації влади варто б застосувати саме європейський досвід. Бо ж нині децентралізація по-українськи й по-європейськи — це земля і небо.

Житомирщина №28(20393)

Від 20 березня 2015 року

Галина ПРОНІНА.