Alternative content

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

Молитва України:

«Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого ж

 залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!» І стояла вона осліпла від горя, напівблаженна, мукою підпирала небо. Мати-Україна на велетенському хресті розп’ята.

Кожного року Олевськ разом з усією Україною вшановує жертв Голодомору 1932-33 років, так було й цього року. Хоча, як мені здалося, з іншими почуттями та розумінням тих страшних подій, бо вони перегукуються із сьогоденням. Переглядаючи короткометражний фільм, найбільше боляче було дивитися на страждання дітей, на безумства матерів, які лишали своїх дітей життя, на змучені висохлі тіла, на муки. Такий біль важко пропустити крізь себе. Лиш одне питання блукає в голові «За що таке звірство?». Чому воно знову пожирає український народ?

Після невеликого екскурсу в минуле, учасники реквієму кидали в скриньку гроші на підтримку Збройних Сил України та брали зі столу шматочок чорного хлібу. А далі прямували вулицею Княгині Ольги, до Алеї Слави, де поставили символічні лампадки.

Присутні отець Свято-Миколаївської церкви Сергій та отець костелу Возвиження святого Хреста закликали учасників поминальної акції згадати у своїх молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.
Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!